"Я вважаю, що ця практика історичних повторень дозволяє нам сприймати пост-соціалізм не тільки як операцію демонтажу ключових конфігурацій, породжених сімдесятьма роками радянського способу життя, але також і як форму інтенсивного постколоніального інвестування в ці структури, конвенції та форми; інвестування, що робить можливою саму критику цих історичних форм та їхніх оригінальних наративів. Як я показую далі, нові постколоніальні історії часто закріплені не так навколо ключових історичних наративів, а радше навколо відновлених положень і місць. «Нація як нарація», видається, вже заміщена нацією, що розглядається у тер- 
мінах національного простору. Далі, пов’язуючи постсоціалізм і постколоніалізм, я хочу звернути увагу на проблеми й динаміку процесу, що був дещо затінений дискурсами націобудування у нових незалежних державах. Я простежу поточні дебати про історичні місця біля Мінська, щоб показати тенденцію, яка, як виявляється, є спільною для багатьох пострадянських країн, — а саме нелегкий процес зворотного творення колоніальної свідомості."